Текст песни
сл. Н. Швадчак
І між ними стоїть тьмяний вечір,
пустий вокзал
їй наївно хочеться, щоб перестав
Бог
відпускати час в швидкісних вагонах
до станцій смерті
і вона тримається за рукав
адресата своїх фронтових телеграм,
обіцяє йому своїх ангелів, щоб він сам
не ходив по далеких чужих містах,
зберігаючи слово її у конверті
він стоїть обіймає її плече.
від напруги їх двох знеструмлює і пече,
а по коліях човгає хмурий вечір
«я тебе ніколи б не відпускав,
але небо наше розп’яли вогонь і шквал
і кордон роз’ятрений ніби шрам,
і ростуть коридори смерті
я візьму твоїх ангелів і листи,
твої літери впАдуть на втомлені блок пости,
будуть нас опікати і берегти:
нас всіх точно минатимуть кулі
зрозумій, я їду перемогти
з нами правда, але здається, ти
вже не чуєш мене десь на тому березі смутку»
і приходить потяг, реве вокзал,
між ними зростають дороги й в порожній зал
вона йде опираючись на стіну
ні жива, ні мертва
він тримається довго того тепла,
де лежала вперта її рука,
забуває дихати
обіцяє подумки все змогти,
повернутись з гарячих обійм війни
на кордонах країни загоїти вогнепальні рани
головне - зберегти її ангелів,
щоб вона
знов трималась дитинно його рукава
у котрийсь привокзальний вечір
Перевод песни
ff. N. Shvadchak
And between them is a dim evening,
empty train station
she naively wants to stop
God
to waste time in high-speed cars
to death stations
and she holds on to her sleeve
the addressee of his front telegrams,
promises him his angels that he himself
did not go to far foreign cities,
keeping her word in the envelope
he stands hugging her shoulder.
from the tension of the two, it de-energizes and bakes,
and a gloomy evening lurks along the tracks
"I would never let you go,
but our skies were scattered by fire and a flurry
and the border is angry like a scar,
and the corridors of death grow
I'll take your angels and letters,
your letters will fall on the tired block of fasting,
will guard and protect us:
all of us will definitely pass the balls
understand i'm going to win
with us true, but it seems you
can you no longer hear me somewhere on that shore of sadness »
and the train comes, the train is roaring,
between them the roads rise and into the empty hall
she goes leaning against the wall
neither alive nor dead
it stays long for that warmth,
where her arm rested,
forgets to breathe
promises to be able to think of everything,
come back from the hot embrace of war
on the borders of the country to heal gunshot wounds
the main thing is to keep her angels,
to her
his sleeves were held firmly by the child
at which train station evening
Смотрите также: