Текст песни Михайло Коцюбинський - уривок з твору Інтермеццо
- Исполнитель: Михайло Коцюбинський
- Название песни: уривок з твору Інтермеццо
- Дата добавления: 24.05.2020 | 19:08:04
- Просмотров: 258
- 0 чел. считают текст песни верным
- 0 чел. считают текст песни неверным
Текст песни
Коли лежиш в полі лицем до неба і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, топомічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне.
Щось наче свердлить там небо, наче струже метал, а вниз спадають тільки дрібні,
просіяні згуки. Ниви шумлять навколо і заважають. Жену від себе голоси поля, і
тоді на мене, як дощ, спадають небесні. Тоді пізнаю. Се жайворонки. Се вони,
невидимі, кидають з неба на поле свою свердлячу пісню. Дзвінку, металеву й
капризну, так що вухо ловить і не може зловити її переливів. Може, співає, може,
сміється, а може, зайшлось від плачу.
Чи не краще сісти тихенько й заплющити очі? Я так і зроблю. Сідаю. Круг мене
темно. Блискають тільки гострі, колючі згуки, і дрібно сиплеться регіт на
металеву дошку, як шріт. Хочу спіймати, записати у пам'яті — і не виходить.
От-от, здається... Тью-і, тью-і, ті-і-і... Ні, зовсім не так. Трійю-тіх-тіх... І
не подібно.
Як вони оте роблять, цікавий я знати? Б'ють дзьобами в золото сонця? Грають на
його проміннях, наче на струнах? Сіють пісню на дрібне сито і засівають нею
поля?
Розплющую очі. Тепер я певний, що з того посіву зійшла срібна сітка вівсів,
гнеться й блищить, мов шабля, довговусий ячмінь, пливе текуча вода пшениці.
А згори сипле та й сипле... витрушує душу з дзвіночків, струже срібні дошки і
свердлить крицю, плаче, голосить і сіє регіт на дрібне сито. Он зірвався один
яскравий згук і впав між ниви червоним куколем.
Я вже більше нічого не годен слухати. Та пісня має у собі щось отруйне. Будить
жадобу. Чим більше слухаєш, тим більше хочеться чути. Чим більше ловиш, тим
трудніше зловити.
Тепер я бігаю в поле й годинами слухаю, як в небі співають хори, грають цілі
оркестри.
Вночі прокидаюсь, сідаю на ліжку й напружено слухаю, як щось свердлить мій
мозок, лоскоче серце і тремтить біля вуха чимсь невловимим.
Тью-і, тью-і, ті-і-і... Ні, зовсім не так.
Цікавий я знати, як вони оте роблять?
Врешті таки підгледів.
Сіра маленька пташка, як грудка землі, низько висіла над полем. Тріпала крильми
на місці напружено, часто і важко тягнула вгору невидиму струну від землі аж до
неба. Струна тремтіла й гучала. Тоді, скінчивши, падала тихо униз, натягала
другу з неба на землю. Єднала небо з землею в голосну арфу і грала на струнах
симфонію поля.
Се було прекрасно.
Перевод песни
When you lie in the field facing the sky and listen to the polyphonic silence of the fields, thenyou notice that there is something in it, not earthly, but heavenly.
Something as if the sky is drilling there, as if scraping metal, and only small ones fall down,
sifted sounds. Fields rustle around and interfere. The wife of the voices of the field, and
then the heavens fall on me like rain. Then I know. They are larks. They stink,
invisible, throw from the sky on the field their drilling song. Call, metal and
capricious, so that the ear catches and can not catch her overflows. Maybe he sings, maybe
laughs, and maybe started crying.
Isn't it better to sit quietly and close your eyes? I will do so. I sit down. Circle me
dark. Only sharp, prickly sounds shine, and a small laugh is poured on
metal board like shrit. I want to catch, write down in memory - and it doesn't turn out.
That's right, it seems ... Tu-i, tu-i, ti-i-i ... No, not at all. Three-those-those ... And
not like.
How do they do that, I'm curious to know? Beat in the gold of the sun? Play on
its rays as if on strings? Sow the song on a fine sieve and sow it
fields?
I open my eyes. Now I'm sure that a silver net of oats came out of that crop,
bends and shines like a sword, long-bearded barley, flowing flowing water of wheat.
And from above it pours and pours ... shakes the soul from the bells, scrapes the silver boards and
drills a cry, cries, cries and sows laughter on a fine sieve. He failed alone
a bright sound and a red doll fell between the fields.
I am no longer worthy to listen to anything. But the song has something poisonous in it. Wake up
thirst. The more you listen, the more you want to hear. The more you catch, the more
harder to catch.
Now I run in the field and listen for hours to the choirs singing in the sky, the goals playing
orchestras.
At night I wake up, sit on the bed and listen intently to something drilling mine
brain, heart pounding and trembling near the ear with something elusive.
Tu-i, tu-i, ti-i-i ... No, not at all.
I'm curious to know how they do it?
In the end he spied.
A gray little bird, like a lump of earth, hung low over the field. It fluttered its wings
on the spot tensely, often and hard pulled up an invisible string from the ground up to
the sky. The string trembled and sounded. Then, when she finished, she fell quietly down and pulled
second from heaven to earth. She connected the sky with the earth in a loud harp and played the strings
symphony of the field.
It was wonderful.