Текст песни
ЗВОРОТНЯ АДРЕСА,
АБО ПОЕМА ПРОВОДУ
Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались…
Т. Шевченко
Хоч би я говорив усіма людськими й янгольськими мовами, та не мав би любови, то був би я міддю дзвінкою або кимвалом брязкучим.
1-ше Послання ап. Павла до коринтян
…І ми повернулись.
Уже не курилося згарище.
Рипіло в повіках од сохлих, збужавілих сліз.
І ворон злітав, і кричав щось немовби: “Товаріщі!” —
одчайним, придавленим криком —
як ті, котрі бачать обріз
наставлений.
Десь між руїн шурхотіла сполошно
хода утікаючих звірів.
Був світ — як пательняний спід.
Земля розволочена, наче жона чужоложна,
З-під ніг нам сочила, мов пасоку, яловий піт.
З остиглих чавунок тягнуло снітявим і трупним.
Луна відзивалась на брязк — ніби мала цей звук на слуху.
Трусивсь юродивий у рам’ї й присохлому струп’ї
і щось мускотав про козацтво, наставивши жменю суху.
Ніхто не виходив із хлібом.
Ніхто не прохав нас до чарки.
А замість дітей — ну й прудкі ж! — ухопивши тропи,
до нас дибуляли на викиднів схожі почварки,
і, наче налляті водою, світилися їм черепи.
Та ще гробацюги, обкурені чортополоху,
роз’ярені, аж на загривках ставала їм шерсть:
— Ачей докопаємось, бля, до Великого Льоху! —
плювали в долоні — й вганялись лопатами в персть!..
…І взяв же нас жаль, ой узяв же нас жаль — аж відринув
рум’янець од лиць, і кликнули ми в мертві сліди,
що — ми ж вам заплатим,
а ви ж нам — станцюйте Вкраїну,
якої ми так сподівались, ідучи сюди!
Такої, щоб — горда!
щоб випростом — з княжого корзна!
Одкинувши дергу — в Софію! з саней! по сніжку!
Такої, щоб ждала — вірненько, й кохала — не спорзно,
а так, як душі б вишивалось, стібком по стібку,
червоним і чорним;
а ще — щоб гетьмани,
гетьмани,
гетьмани!
щоб коні іржали й бряжчали шаблі!
І Бог вам віддячить за всі повзунці та батмани,
за всі живосильні колінця по товченім склі…
І брязнула враз — чи у віко, чи в камінь лопата,
спорснувши по жовтому ґлею в розкислих грудках, —
і бравиє мальчикі, вибачте — хвацькі хлоп’ята,
підваживши віко, явились на ризик і страх!
Чортком з табакерки!
Навприсядки, ще й вихилясом!
Такі ж чорновусі, що грець же ж тобі, не троюдь!..
І сльози лились — як буває хіба за шинквасом,
коли, прогулявшись до цурки, облапуєш пісню за грудь:
мели шаровари, здіймаючи вітер червоний,
мелькали сутани,
плескали путани,
скакали амвони,
іржали шаблі на всі тони, і дзвони дзвонили іржаві,
і гнали поетів Платони
до дідька з цієї держави —
польські ринки,
американські дрінки,
Пілати, дипломати —
уся Європа тут!
Рожеві окуляри,
і лярви за доляри
(червоні шаровари
метуть-метуть-метуть!).
А мати-сиротина
римується із тином,
а на тім тині Мина
сидить і награє
на банджо жовто-синім
(здорові, скурві сини!
хотіли-сьте Вкраїни?
оце ж вона і є!):
— Що на старшому на пальця здьору,
й міняти шкуру їм нє впєрвой,
а молодо-ого да й рекетьо-гора
нєсут з разбі-той го-ло-вой…
Ой!
Гоп-гоп-гоп-гоп,
лізе п’яний хлоп, хлоп
(шо ти лєзєш, ти, жлоб!)
по дорозі чорний —
подивися, дівчинонько,
який я моторний!
— Отвалі!
Попід мостом, мостом
пливе риба в Бостон,
я люблю того ковбоя,
що високий зростом!
Гоп-гоп-гоп-гоп,
суне шляхом хлоп, хлоп,
а за ним “Нісан”,
а в “Нісані” — Сам:
сам — пан, сам — хазяїн,
чхнуть в Москві, а ми — “навзаєм”,
і задком, і передком,
чи райпровід, чи райком —
ОМММММММ!!!!!!!
(Медитуєте, рєбята? Медитуйте…
Зара’ знати, що поет, — ич, очі світяться…
Тільки свічечку при тім таки задуйте —
хай нічо’ нікому не привидиться.
Хай вам, молодесеньким-чистесеньким,
косо вслід ніхто непевний не позиркує…
Наше діло, знаєте, не пєсєнкі —
Перевод песни
Обратный адрес,
ИЛИ ПОЭМА ПРОВОДА
Ох, если бы то было, да вы не возвращались ...
Т. Шевченко
Хотя бы я говорил всеми человеческими и ангельскими языками, и не было бы любви, то был бы я медью звенящей или кимвал брязкучим.
1-е Послание ап. Павла к Коринфянам
... И мы вернулись.
Уж не курилось пепелище.
Скрипело в веках от сохла, збужавилих слез.
И ворон летал, и кричал что-то бы: "Товарищи!" -
одчайним, придавленным криком -
как те, которые видят обрез
наставлений.
Где-то между руин шуршала сплошным
походка убегая зверей.
Был мир - как пательняний низ.
Земля розволочена, как жена чужоложна,
Из-под ног нам сочила, как пасоку, яловый пот.
С остывших чугунок тянуло снитявим и трупным.
Луна отзывалась на брязк - как имела этот звук на слуху.
Трясся юродивый в вретище и позиционировании язвах
и то мускотав о казачестве, наставив горсть сухой.
Никто не выходил с хлебом.
Никто не просил нас к рюмке.
А вместо детей - ну и быстрые же! - схватив тропы,
к нам дибулялы на выкидышей похожи почваркы,
и, как налляти водой, светились им черепа.
И еще гробацюгы, обкуренные чертополоха,
разъяренными, аж на холке становилась им шерсть:
- Ачей докопаемся, бля, до Большого Леху! -
плевали в ладони - и вганялись лопатами в персть! ..
... И взял же нас сожаление, ой взял же нас увы - вплоть отринул
румянец от ликов, и звали мы в мертвые следы,
что - мы вам заплатим,
а вы же нам - станцуйте Украину,
которой мы так надеялись, идя сюда
Такой, чтобы - гордая!
чтобы випростом - из княжеского корзна!
Откинув дергать - в Софию! с саней! по снежку!
Такой, чтобы ждала - вирненько, и любила - не спорзно,
а так, как душе бы вышивалось, стежком по стежку,
красным и черным;
а еще - чтобы гетманы,
гетманы,
гетманы!
чтобы лошади ржали и звенели сабли!
И Бог вам воздаст за все повзунци и батманы,
за все живосильни коленца по толченый стекле ...
И брякнула вдруг - или в крышку, или в камень лопата,
спорснувшы по желтому ґлею в раскисших кочках, -
и бравие мальчики, простите - лихие ребята,
подняв крышку, появились на риск и страх!
Чертков из табакерки!
Вприсядку, еще и подковыркой!
Такие же черноусые, что возьми же же тебе, не есть троюдь! ..
И слезы лились - как бывает разве за стойкой,
когда, прогулявшись до нитки, облапуеш песню за грудь:
мели шаровары, поднимая ветер красный,
мелькали сутаны,
хлопали путаны,
скакали амвоны,
ржали сабли на все тона, и колокола звонили ржавые,
и гнали поэтов Платон
к черту из этого государства -
польские рынки,
американские дринки,
Пилат, дипломаты -
вся Европа здесь!
Розовые очки,
и лярвы по доляри
(Красные шаровары
метут-метут-метут!).
А мать-сирота
рифмуется с забором,
а на том тыни Мина
сидит и наигрывает
на банджо желто-синим
(Здоровые, сукины дети!
хотели-сте Вкраини?
это она и есть!):
- Что на старшем на палец здьору,
и менять шкуру им нэ впервой,
а молодо-го да и рекетьо-гора
несут с разбить-то го-ло-вой ...
Ой!
Гоп-гоп-гоп-гоп,
лезет пьяный хлоп, хлоп
(Что ты лезеш, ты, жлоб!)
по дороге черный -
посмотри, девчоночка,
который я моторный!
- Отвали!
Под мостом, мостом
плывет рыба в Бостон,
я люблю того ковбоя,
что высокий ростом!
Гоп-гоп-гоп-гоп,
сует путем хлоп, хлоп,
а за ним "Ниссан",
а в "Ниссане" - Сам:
сам - господин, сам - хозяин,
чихнут в Москве, а мы - "взамен",
и задом, и передком,
или райпровид, или райком -
ОМММММММ !!!!!!!
(Медитирую, ребята? Медитируйте ...
Зара 'знать, что поэт, - ишь, глаза светятся ...
Только свечку при том же замысла -
пусть ничего "никому не привидится.
Пусть вам, молоденькая-чистенькие,
косо вслед никто смутное НЕ поглядывает ...
Наше дело, знаете, не песенки -
Смотрите также: