Текст песни Тарас Прохасько - FM - Track 13
- Исполнитель: Тарас Прохасько
- Название песни: FM - Track 13
- Дата добавления: 25.02.2020 | 06:36:28
- Просмотров: 270
- 0 чел. считают текст песни верным
- 0 чел. считают текст песни неверным
Текст песни
27.01 Трапеза, будь-яка трапеза має незаперечне ритуальне значення, тим більше — спільна трапеза. Спільна трапеза — як кругова порука, як братство, обмін запевненнями і ґарантіями, знак подібності і спільності, як участь у одному злочині або співавторство в якомусь геройстві. Я ділив трапезу у найрізноманітніших, часом незрозумілих екзотичних і диких ситуаціях. Святкові прийняття, родинні обіди І вечері, поминки, сніданки поночі, поділ сухих пайків і скромні чоловічі закуски, годування своїх і чужих дітей, друзі і недруги, перекуски в лікарні і їжа у поїзді, рештки їстівного у горах і останні крупинки різних каш, зварених разом, розламані канапки, прийоми на найвищому рівні,частунок у випадкових людей, де залишався на ніч. Пишні імпровізовані підвечірки
і доїдання залишеного м'яса у ресторанах, містичні святі вечері і великодні яйця. І ще безліч високих і низьких проявів безмежно великого ритуалу розділеної трапези.
Але одна згадується як щось особливе — незабутній сніданок у Києві. Через якусь годину мала починатися акція голодування на майдані Незалежності. Кілька десятків львівських студентів зайшли у дієтичну їдальню по вулиці, яка трохи вище від площі, щоб, можливо, востаннє поснідати. Ми їли варені яйця, сир, сметану, налисники, омлети, пили каву і солодкий чай. Було на диво добре — втихомирено, лагідно, сито і гостро. Жовтневе сонце якось особливо проривалося через величезні вікна і заповнювало собою весь простір їдальні. До вирішальної миті залишалося менше, ніж годину. І раптом двері відчинилися, і до зали почали заходити омонівці — в шоломах, з палицями і щитами. Вони ішли один за одним довжелезним рядом.
— Так от примітивно закінчуються невдалі революції, — подумав я, — у їдальні, коли всі учасники заколоту ситі і безпомічні.
Але через хвилину з'ясувалося, що це не кінець революції. Бо бійці омону не
звертали на нас уваги. Вони теж прийшли поснідати, — їх привезли вранці з різних
міст і перед справами, перед боєм, який мав статися через тих самих сорок хвилин, солдати хотіли поснідати. Вони їли яйця, сметану, кефір, сир, млинці, сиділи за сусідніми столиками. Вони не знали, що приїхали до Києва через тих, хто сидів поруч. Ми закінчили трапезу разом. Вийшли двома гуртками надвір, покурили після їжі. Покурили, викинули недопалки у один смітник. І розійшлися – через п'ять хвилин ми вибігли на майдан і сіли на граніт, почавши голодування — заколот, а вони вийшли на свої позиції, оточивши майдан залізним обручем. Далі було різне. Але першого дня ми їли разом.
Перевод песни
27.01 A meal, any meal has indisputable ritual significance, moreover a joint meal. Sharing a meal is like a circular pledge, a brotherhood, an exchange of assurances and guarantees, a sign of similarity and communion, as being involved in a single crime or co-authorship in a heroism. I have shared meals in a variety of, sometimes incomprehensible, exotic and wild situations. Festive receptions, family lunches And dinners, memorials, midnight breakfasts, dry rationing and humble men's snacks, feeding your own and others' children, friends and foes, hospital snacks and food on the train, edible leftovers in the mountains and the last cereal of various porridge, cooked together, broken rugs, top-level techniques,treats of random people staying overnight. Lush improvised afternoons
and eating leftover meat in restaurants, mystical holy dinners and Easter eggs. And many more high and low manifestations of the infinitely great ritual of a shared meal.
But one is mentioned as something special - an unforgettable breakfast in Kiev. The hunger strike on the Independence Square was about to start in an hour. Several dozen Lviv students entered a diet canteen down the street, just above the square, to have their last breakfast. We ate boiled eggs, cheese, sour cream, snowdrops, omelets, drank coffee and sweet tea. It was surprisingly good - calm, gentle, sieve and sharp. The October sun somehow made its way through the huge windows and filled the entire dining room space. It took less than an hour before the decisive moment. Suddenly, the door opened, and the riot police began to enter the hall, wearing helmets, with sticks and shields. They followed each other for a long time.
“That's how the failures of the revolution are primitively ended,” I thought, “in the dining room when all the participants in the riot are fed up and helpless.
But a minute later it became clear that this was not the end of the revolution. Because the Omon fighters are not
were paying attention to us. They also came for breakfast - they were brought in from the morning
bridge, and just before the battle, which was due in the same forty minutes, the soldiers wanted to have breakfast. They ate eggs, sour cream, kefir, cheese, pancakes, sat at neighboring tables. They did not know that they had come to Kiev because of those who were sitting nearby. We finished our meal together. They came out with two mugs outside, smoked after eating. Smoked, threw the cigarette butts into one dump. And they parted - after five minutes we ran to the square and sat on the granite, starting a hunger strike - a rebellion, and they came to their positions, surrounded the square with an iron hoop. Then it was different. But the first day we ate together.