Текст песни
Влітку, коли футболки стають одноразовими,
а ріки від злив такими, що можна втопитися,
приходить той час ховатися в протигази,
щоб бачити сни між дев'ятою і двадцять першою.
Місто, твоя колискова кімната смутку,
настовбурчує вуса й міцні хребтові пластини.
І пірнати доводиться босо у жовті трави
або у асфальт, що кольору пластиліну.
Ти виходиш до нього з вікна, і отак щоночі
сидиш на даху обгорілим двоногим голубом.
Заводиш розмови про ваші спільні історії,
і чомусь так нестерпно від тих невагомих споминів.
Хоч місто твоє молоде – лиш сім сотень років –
його вулиці, мов партизани, мовчать про бачене.
Хто тут лишився й склав перед Шляхом долоні,
той нестиме цю службу і далі, уже на цвинтарі.
І в передчутті, що колись тебе вирве з корінням,
щоночі співаєш для нього улюблені вірші.
Що повернешся на зиму в панельні будинки
віддавати заслужену плату: тепло і вірність.
#Семантика_
Перевод песни
In the summer when T-shirts become one-off,
and rivers from the drowns that can drown,
it's time to hide in a gas mask,
to see dreams between the ninth and twenty first.
The city, your lullaby room of sorrow,
The mustache and strong vertebral plates pierce.
And to dive barefoot in yellow grass
or in asphalt, which is the color of plasticine.
You go out to him from the window, and so every night
You sit on a roof burned with a double-legged blue.
You start talking about your common stories,
and for some reason so unbearable to those records weightless.
Though your city is young - only seven hundred years old -
its streets, as partisans silent about what he has seen.
Who left here and laid before the path of the palm,
he will carry this service and further, already at the cemetery.
And in anticipation that once you will be torn with roots,
every night you sing his favorite poems for him.
That will return to the winter in the panel houses
give a deserved payment: warmth and loyalty.
#Semantics_
Смотрите также: