Текст песни
Прифронтове місто напередодні Різдва.
Всі йдуть до церкви, ніхто не знає слова.
Повторюють за втомленими панотцями.
Плачуть за самогубцями та мерцями.
Сніг чорніє, ніби відрубана голова.
Марія співає з сиротами та вдівцями.
Церква робить нас схожими на дітей –
Що нам потрібно ще, крім добрих вістей?
Співаймо псалми, змагаймося з сатаною,
Слухаймо вовче виття зими за спиною.
Б’ють гармати в степу, господиня кличе гостей.
Сонні воли прокидаються за стіною.
А смерть чекає на вулиці, знає де ми стоїмо,
Вичікує, не поспішає, коментує святе письмо,
Коментує безрадісно апостольські теплі послання,
Їй здається, що в діях апостолів надто багато вагання,
А в нашій вірі, здається їй, замало тепла.
На вашу любов, - говорить, - не вистачає зла.
Стоять із псалтирями в руках старійшини й мудреці,
За ними полковники з шрамами на лиці,
Писарі, джури, гармаші, піхотинці,
Стають до гурту, але опиняються наодинці,
Запеклі прапороносці, поважні бійці,
Стоять чекають при вівтарі, мов на трамвайній зупинці.
Радіють селяни, прийшовши з довколишніх сіл,
Міщани теж радіють з останніх сил,
Радіють дяки, лірники та бандуристи,
Співають внизу мироносиці, співають вгорі хористи.
Гості сідають повагом за святковий стіл.
Не потрапляють у ноти штрафники і штабісти.
Хто з вас вціліє цієї зими, чоловіки?
Хто з вас вийде з того боку ріки?
Хто впаде на снігу, хто піде під кригу,
Годувати плоттю своєю замерзлу рибу,
Поїти кров’ю своєю солончаки,
Відбиватись луною в дзвінкому пташиному крику?
А смерть чекає в полі, не заходить у дім,
І до смерті підходить хлопчик, і говорить, - ходім,
Ходім, покажу тобі наші статки й комори,
У мене, - говорить, - немає страху і немає покори.
Бачиш, скільки світла в цім просторі золотім?
Стане на всі пташині гнізда й зміїні нори.
…Їх тут стільки стоїть – радісних і сумних.
Але доки вона теж стоїть поміж них,
Доки вона співає разом із ними –
З усіма радісними, усіма сумними:
Смерті немає, немає нещасть і лих.
Горять вогні,
Засинають тварини,
Тривають зими.
Перевод песни
Прифронтовой город накануне Рождества.
Все идут в церковь, никто не знает слова.
Повторяют за уставшими священников.
Оплакивают самоубийцами и мертвецами.
Снег чернеет, будто отрубленная голова.
Мария поет с сиротами и вдовцами.
Церковь делает нас похожими на детей -
Что нам нужно еще, кроме добрых вестей?
Поем псалмы, Змагаймось с сатаной,
Слушаем волчий вой зимы за спиной.
Бьют пушки в степи, хозяйка зовет гостей.
Сонные воли просыпаются за стеной.
А смерть ждет на улице, знает где мы стоим,
Выжидает, не спешит, комментирует священное писание,
Комментирует безрадостно апостольские теплые послания,
Ей кажется, что в действиях апостолов слишком много колебания,
А в нашей вере, кажется ей, мало тепла.
На вашу любовь, - говорит, - не хватает зла.
Стоят с псалтирями в руках старейшины и мудрецы,
За ними полковники со шрамами на лице,
Писцы, слуги, пушкари, пехотинцы,
Становятся к группе, но оказываются наедине,
Ожесточенные знаменосцы, уважаемые бойцы,
Стоят ждут при алтаре, как на трамвайной остановке.
Радуются крестьяне, придя из близлежащих сел,
Мещане тоже радуются последних сил,
Радуются благодарности, лирники и бандуристы,
Поют внизу мироносицы, поют вверху хористы.
Гости садятся медленно за праздничный стол.
Не попадают в ноты штрафники и штабисты.
Кто из вас уцелеет этой зимой, мужчины?
Кто из вас получится с той стороны реки?
Кто упадет на снегу, кто пойдет под лед,
Кормить плотью своей замерзшую рыбу,
Поить кровью своей солончаки,
Отбиваться эхом в звонком птичьем крика?
А смерть ждет в поле, не заходит в дом,
И к смерти подходит мальчик, и говорит, - пойдем,
Пойдем, покажу тебе наши состояния и кладовые,
У меня, - говорит, - нет страха и нет покорности.
Видишь, сколько света в этом пространстве золотом?
Станет на все птичьи гнезда и змеиные норы.
... Их здесь столько стоит - радостных и печальных.
Но пока она тоже стоит между ними,
Пока она поет вместе с ними -
Со всеми радостными, всеми печальными:
Смерти нет, нет несчастий и бедствий.
Горят огни,
Засыпают животные,
Продолжаются зимы.
Смотрите также: