Текст песни Сергій Жадан - Вірші
- Исполнитель: Сергій Жадан
- Название песни: Вірші
- Дата добавления: 03.11.2018 | 13:15:32
- Просмотров: 412
- 0 чел. считают текст песни верным
- 0 чел. считают текст песни неверным
Текст песни
***Можливо, я просто не вмію передати все це словами.
Навіть не знаю, що це – образа чи радість.
Я б хотів, озираючись, бачити ніч зі спалахами та дивами.
Але див не буває, тому я просто не озираюсь.
Просто потрібно бути терплячими і міцними.
Все закінчилося. Ми лишилися в більшості.
Просто цей світ не може в собі вмістити
такої кількості болю й такої кількості ніжності.
Виснажені надвечір’я, розламані ранки,
приголосні твого шепоту, настояні на алкоголі.
Умілий лікар вилікує будь-які рани.
Час, який у нас є, зцілить будь-які болі.
Скільки б могло по всьому лишитись повітря нічного,
скільки тепла в траві й голосів на березі.
Але чорта з два – я не виніс з собою нічого:
все залишилося там, в безкінечному вересні.
Збираю розкидані речі, вертаю позичені суми.
З ким хотів – погодився, з ким устиг – попрощався.
Порожні легені, як порожні трюми –
стільки місця для радості, стільки місця для щастя.
***
Давай, скажи їй щось, зупини
Немає жодної ночі, немає війни
Серед цієї темряви та висоти
Є лише її вперте бажання піти
Хто іще, скажи, заспокоїть і зупинить, якщо не ти?
Просто спини її, не відпускай її
Хай далі говорить усі дурниці свої
Хай далі змішує кров свою зі слізьми
Потім колись вона піде
Але хай залишиться до зими
Подивись, які тепер довгі ночі, які тягучі дими
Навіть якщо світло зранку буде сліпуче та голубе
Вона все одно послухає лише тебе!
Навіть якщо її святі будуть суворі та злі
Хай це станеться потім чи не станеться взагалі
Але не відпускай її доки сонце проступає в імлі
Навіть якщо завершиться осінь і почнеться зима
Вона все одно найбільше боїться лишатись сама
Навіть якщо її святі будуть добрими у своїй журбі
Вона все одно може поскаржитись лише тобі
Можливо тому, що найсамотніше почувається саме в юрбі
Скажи їй щось, чого ніколи не говорив
Щось про людей і птахів, про тварин і риб
Щось про вічність вугілля і невагомість зерна
Про те, що життя має тривати навіть тоді, коли триває війна
Хто тобі, зрештою, ще повірить, якщо не вона?
***
Я так і не зрозумів кількох речей –
легкого зламу її плечей,
твердого металу її образ,
того, чого не було без нас,
того, що ламало наші хребти,
того, що варто було зберегти.
Я так нічого і не знайшов.
Ще одна спроба, ще один шов.
Ще один сплеск на нічній ріці.
Що можна згадати наприкінці?
Протяг у венах, сніг в очах.
Навчись розбиратись у простих речах.
Я хотів давати всьому імена.
Оскільки мова завжди одна.
І ім’я для всього завжди одне.
Саме воно й хвилювало мене.
Стільки речей – складних і простих.
Я все назвав. Я нічого не встиг.
Я не встиг їй сказати, що береги
не мають значення і ваги,
не мають наслідків і причин,
що всі ми лишаємося ні з чим,
що її сліди на нічному снігу –
єдине, що має якусь вагу.
Я не став говорити, що кожен із нас
тримається власних імен і назв,
аби не лишатись на самоті.
Так багато всього в житті –
впертість твоя і присутність твоя.
Мені просто подобається її ім’я.
Не розуміючи літер і слів,
чорних хвиль, вологих полів,
болючих ключиць і повільних вен.
Важливим є кожне з імен,
кожна із вивітрених ночей,
кожна з речей, кожна з речей.
***
Десь на початку осені з’являються тиша й міць,
Так, немов небеса зачиняють свої майстерні.
За кілька днів усе зрушиться з усталених місць,
Оскільки все розламується й міняється в серпні.
Стебла, сховані між сторінок,
Фарба небес – суха, осіння.
Серпневі яблука схожі на вагітних жінок:
За ніжністю шкіри чується твердість насіння.
Павутина тонкими волокнами залітає у сни,
Тумани стоять на воді, ніби пороми.
Вагітні жінки схожі на яблука восени:
Не знати, чого в них більше – стиглості чи утоми.
Не знати, чого більше в просторі – прозорості чи пітьми,
І хто читає це небо, мов заборонену книгу
Між повітрям осені й повітрям зими,
Між голосами дощу й голосами снігу,
Між тим, що повинно статись, і тим, що сталося вже,
Між дотиками прокидань і рівним вогнем застуди,
Між тим, що тебе вбиває, і тим, що береже,
Між тим, чого не було, і тим, чого не буде.
Перевод песни
***Maybe I just can't put it all into words.
I don't even know if it's an insult or a joy.
I would like to look back to see a night with flashes and miracles.
But see, it doesn't happen, so I just don't look back.
You just have to be patient and strong.
It's over. We remained in the majority.
This world simply cannot contain itself
so much pain and so much tenderness.
Exhausted evenings, broken mornings,
consonants of your whispers, infused with alcohol.
A skilled doctor will heal any wounds.
The time we have will heal any pain.
How much night air could be left all over,
how much heat in the grass and voices on the shore.
But damn it - I didn't take anything with me:
everything remained there, in endless September.
I collect scattered things, return borrowed amounts.
With whom he wanted - agreed, with whom he had time - said goodbye.
Empty lungs like empty holds -
so much room for joy, so much room for happiness.
***
Come on, tell her something, stop
There is no night, no war
In the midst of this darkness and height
There is only her stubborn desire to leave
Who else, tell me, will calm down and stop, if not you?
Just put her back, don't let her go
Let him continue to speak all his nonsense
Let him continue to mix his blood with tears
Then one day she will leave
But let it stay until winter
Look what long nights are now, what viscous smoke
Even if the light in the morning is dazzling and blue
She will still listen only to you!
Even if her saints are stern and evil
Let it happen later or not at all
But do not let her go until the sun appears in the mist
Even if autumn ends and winter begins
She is still most afraid of being left alone
Even if her saints are kind in their grief
She can still only complain to you
Probably because it feels loneliest in the crowd
Tell her something he never said
Something about people and birds, about animals and fish
Something about the eternity of coal and the weightlessness of grain
That life must go on even when the war is going on
Who else will believe you, if not her?
***
I never understood a few things -
a slight fracture of her shoulders,
solid metal her image,
what was not without us,
what broke our spines,
what was worth saving.
I did not find anything.
Another try, another seam.
Another splash on the night river.
What can be mentioned at the end?
Draw in the veins, snow in the eyes.
Learn to understand simple things.
I wanted to give names to everything.
Because language is always one.
And the name for everything is always the same.
That's what worried me.
So many things - complex and simple.
I named everything. I didn't have time for anything.
I did not have time to tell her that the shores
do not matter and weight,
have no consequences and causes,
that we are all left with nothing,
that her footprints in the night snow -
the only thing that has any weight.
I did not say that each of us
sticks to proper names and titles,
so as not to be left alone.
So much in life -
your stubbornness and your presence.
I just like her name.
Not understanding letters and words,
black waves, wet fields,
painful clavicles and slow veins.
Each of the names is important,
each of the weathered nights,
each of the things, each of the things.
***
Sometime in early fall, there is silence and power,
Yes, as if the heavens are closing their workshops.
In a few days everything will move from the established places,
Because everything breaks down and changes in August.
Stems hidden between pages,
The color of the sky is dry, autumn.
August apples are similar to pregnant women:
The hardness of the seeds can be heard behind the tenderness of the skin.
The web with thin fibers flies into dreams,
Fogs stand on the water like ferries.
Pregnant women look like apples in autumn:
Not knowing what they have more - maturity or fatigue.
Not knowing what is more in space - transparency or darkness,
And who reads this sky like a forbidden book
Between the air of autumn and the air of winter,
Between the voices of rain and the voices of snow,
Between what should happen and what has already happened,
Between the touches of awakenings and the even fire of a cold,
Between the one who kills you and the one who saves you,
Between what was not and what will not be.